Декларація про державний суверенітет України прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року.
У змісті Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як “верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах”.
Одним з головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять. Громадяни всіх національностей становлять народ України.
Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювався намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю.
Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.
Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов’язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.
Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами. Декларація стала основою для “Акту проголошення незалежності України”.
24 серпня 1991 Верховна Рада Української РСР фактично вдруге проголосила Україну незалежною демократичною державою, прийнявши “Акт проголошення незалежності України”, підтриманий всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. Декларація представляла собою правовий фундамент для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладанні міжнародних угод.